Windows on the World - Сторінка 34

А потім ХОЧУ випити твою сечу, — відповідає білявка у Ralph Lauren.

— Стривай, спочатку хочу засунути тобі в пизду руку аж до ліктя, — каже брюнет у Kenneth Cole. — Хочу, щоб тобі було боляче, поки я сочитимусь. Витягни язика, я кінчу на нього.

— Налий мені в рота, кусай мене зубами, рви мені волосся, ОООО, I'm comiiiing, I feel your cock in my ass, — каже білявка у Ralph Lauren.

— Я тебе мучитиму до смерті, я вб'ю тебе, розпотрошу тебе, щоб трахнути твої нутрощі, розширю твою піхву, щоб я міг залізти всередину й померти там, де народився, 0-0-0, відчуваєш, як я горю, кохана, О-О-О, як довго... — каже брюнет у Kenneth Cole.

Вони кричать разом, заливаються спермою. Вони кохають одне одного, хоча навколо все рушиться, як у "Загубленій честі Катаріни Блюм".

— Я помираю від задоволення,—каже білявка у Ralph Lauren. — Помираю, кохаючи тебе.

— Смерть вставляє краще за "віаґру", — каже брюнет у Kenneth Cole. — Ти була сенсом мого життя, тепер ти сенс моєї смерті.

У раю не було тисячі незайманих. У раю були ці двоє. Палати можна не тільки в пеклі.

9*

259

У Франції нещодавно вийшов переклад записників Френсіса Скотта Фіцджеральда. Там я прочитав, що "Великий Ґетсбі" міг би мати зовсім іншу назву:

"СЕРЕД КУПИ ПОПЕЛУ ТА МІЛЬЙОНЕРІВ"

Я боюся смерті і пишаюся своїм боягузтвом. Повна відсутність фізичної хоробрості змушує мене жити під постійним захистом поліції та закону. Повна відсутність фізичної хоробрості відрізняє мене від тварини.

Легко бути майбутнім небіжчиком. Набагато складніше бути живим небіжчиком. Треба продовжувати жити до тієї миті, коли подальше життя стає неможливим, коли воно припиняється. Подякувати, сказати "мерсі", пам'ятаючи, що англійською це значить "жалість" та "милосердя". Немає часу на останнє миропомазання. Ніколи подумати про блискучу епітафію, кинути з останнім подихом якесь дотепне слівце для майбутніх поколінь. Коли смерть приходить зненацька, чи є в неї майбутнє?

До одного місця мені ваше співчуття. Через те, що іудохристияни надто співчутливі, їх дуже легко здолати. Ось що хотіли довести повітряні живодери. Віднині в ніжних та милосердних ліберальних іудо-християн ніхто більше не може почуватися в безпеці. Вони хотіли змусити цих милих обранців долі відчути, що таке Ненависть. Як витатуйовано на фалангах у Мітчума в "Ночі мисливця": "LOVE НАТЕ". Ненависть — це любов.

Ісус підставляв другу щоку. Гаразд, Ісус не був жорстоким. Але ж він теж відчував ненависть, навіть якщо і заперечував це, навіть якщо не висловлював цього, вона жила в ньому, невблаганна жага справедливості. А на Хресті він лаяв весь світ, богохульствуючи проти свого Батька. Співчуття? Не дуже переймався ним Христос на Хресті.

Віддалене від тебе, моє серце розбилося, як вікно.

Готель "Мегсег", що його дизайн розробив француз (Крістіан Лі-єгр), знаходиться в центрі, у кварталі Сохо, за кілька кварталів від Всесвітнього торговельного центру. Тільки я запізнився на один рік. Майкл Блумберґ, новий мер Нью-Йорка, якого обрали мером через те, що він володіє багатьма телеканалами, як Сільвіо Берлусконі в Італії, поставив перед собою дві цілі: позбавитись курців та шуму. Його попередник зміг вигнати усіх повій з 42-ї вулиці та бомжів з Грінвіч-Віллідж. Незабаром Ґотхем-Сіті буде великим чистим комерційним центром. Острівним торговельним центром. Тепер не можна палити ані в барах, ані в ресторанах, навіть у нічних клубах. Іноді навіть не можна танцювати! Вавилонські жуїри — це меншість, яка вимирає. Ця одержимість до спокою здається підсвідомою відповіддю урокам з чистоти та чеснот, наданих фанатичними ісламістами, цими бородатими лицемірами. Вона видає тривогу міста, якому загрожує небезпека. Коли демократія в небезпеці, Манхеттен перетворюється на... Швейцарію.

Більше з "Мегсег" — ані на крок не піду. Житиму тут пустельником, як Полнарефф у "Royal Monceau"1. Снідаю й обідаю у "Мегсег

Kitchen" на першому поверсі. О 10.18 Р.М. спускаюся хильнути журавлиної горілки у "Submercer", нічний бар при готелі. Я проводжу політику автаркії в наймоднішій будівлі Нью-Йорка, ніби це якийсь сімейний пансіон у Тоскані. Портьє та адміністратор співчутливо посміхаються мені, водночас думаючи, чи вистачить у цього француза-меланхоліка грошей, щоб оплатити в кінці рахунок. Знаменитості, що заходять у цей бар (Бенісіо Дель Topo, Аманда де Кадене, Ґійом Кане, Тьєрі Клеменюк), не розуміють, чому цей бородач наспівує сам собі пісні Кета Стівенса, пильно слідкуючи та записуючи в чорний щоденник їхні щонайменші деталі та рухи. Я методично напиваюся, валяючись на модній канапі, ні з ким не розмовляючи, час від часу плачучи, згадуючи тебе, думаючи про тебе, тужачи за тобою.

Вони хочуть, щоб ми почувалися винними. Але в чому ми винні? Я не винен у тому, що зробила моя країна, щоб збільшитись. Поневолення негрів, геноцид проти індіанців, дикий лібералізм... Хлопці, це ж не моїх рук справа, я з'явився набагато пізніше! Я лише народився тут, у державі-заступниці, але ж не я один. Я керую лише своїм агентством з нерухомості. Звісно, я продавав квартири дорожче, аніж вони насправді коштували. Треба визнати: всі агенти з нерухомості — шахраї. Вони продають те, чого у вас ніколи не буде. Ви що, не розумієте, що на цій землі у вас нічого немає? Ми всі квартиронаймачі! Я продавав вітер, тимчасові квадратні метри. Треба кряжитися все життя, щоб розплатитися. Борг середнього американця становить 110% його щорічного доходу: світовий рекорд. Кумедніше за все дивитися на молодих, які вітають одне одного з тим, що їм більше не треба сплачувати квартплатою, але які ще тридцять років сплачуватимуть за кредити. Яка різниця? Агент з нерухомості — це людина, що змушує інших працювати, щоб платити за житло, у якому вони залишаються квартиронаймачами, бо власник — лише мешканець, в'язень помешкання, боржник, який не може нікуди переїхати.

ОК, гаразд, я не безневинний, але ж я і не злочинець. Я не заслуговую на смертну кару. Не знаю, чи втілюю я Добро, але я нікому не бажаю Зла. Я грішив, обманював Мері, розлучився, втік від Джеррі та Девіда... Гаразд, я далеко не ідеал, але відколи за це спалюють живцем? Що можу я зробити, якщо гватемальські діти працюють по п'ятнадцять годин на добу за мізерну зарплатню, щоб виконати роботу замість мене? Хіросіма та Нагасакі? Та мене навіть тоді на світі не було, for God's sake! Чорт, яким чином я причетний до того, що відбувається в таборах палестинських біженців, де засмаглі хлопці кидають каміння в танки та весь день підривають себе в автобусах замість того, щоб іти, як усі, працювати в офіс якоїсь компанії? Чорт, це ж так далеко. Ми нічого не розуміємо в тому, що там коїться. Похмурі бородачі, що їдять пісок, взуті у в'єтнамки, з автоматом у руках, виригають слогани настільки ж незрозумілі, наскільки й сповнені ненависті. У цих країнах надто багато пилу, вони дохнуть від спеки. їх дратує спека, коли потрібно на сніданок жерти комах і цілий день вмирати від спраги, а потім ти або відпочиваєш після їжі, або кидаєшся на людей із кулаками, разом з усіма.

Хто все почав? Арафат? Unabomber1? Ти скажеш: яка різниця, померти від руки бен Ладена чи Тімоті Маковея, "Аль-Каїди" чи ку-клукс-клану? Frankly, my dear, I don't give a Saddam! Насильство закладене в природі людини. У принципі, культура, релігія, суспільство та цивілізація покликані приборкати його. У принципі. Пожалійте нас. О Господи, змилостився над Джеррі, Девідом та Картью Йорстонами із Остіна, штат Техас. Have mercy on us. А арабською? Як сказати "жалість" арабською?

"Відвідування порту — завжди приємна подорож для душі, що втомилась від тягаря життя. Широчінь неба, мінлива форма хмар та колір моря, мерехтіння маяків створюють надзвичайно приємну призму, що тішить око, ніколи не набридаючи. Гострі форми кораблів зі складним устаткуванням, що мирно погойдуються на хвилях, підтримують у душі постійний ритм та тяжіння до краси. А найголовніше те, що людина, котра втратила цікавість та амбіції, зручно влаштувавшись на терасі чи спираючись на кам'яну огорожу, знаходить для себе загадкову й аристократичну насолоду у спостереженні за постійним рухом тих, хто приїздить, та тих, хто від'їжджає, тих, у кого ще сил вистачає чогось бажати, подорожувати чи зміцнювати своє багатство".

Шарль Бодлер "Паризький сплін", 1865 р. Слід було б назвати по-іншому: "Нью-Йоркський сшгін".

Після того як Девід помер, Джеррі не випускає його, плаче над його холодним чолом, гладить закриті повіки. Я встаю, обіймаю цього маленького принца з мертвим ніжним волоссям. Джеррі прочитав мої думки. Він тремтить від засмучення. Я втомився грати героя. Як казала розпорядниця: цьому нас не вчили. Джеррі міцніше стискає мою руку, іншою він тримає вологу руку Девіда, що безвольно звисає та теліпається в повітрі. Переповнене любов'ю, у мене стискається серце. Сорочка змокла від поту. Його личко потемніло, як колись улітку 1997-го в Національному парку Йосміт ми сірниками підпалювали корок і фарбувалися ним у індіанців. Не хочу більше спогадів. Моє серце сповнене до країв. Ну ж бо, ходімо звідси, хлопці. Зробимо те, що слід було зробити вже давно: звільнимо втрьох цю кімнату від нашої присутності, on the road again, adiós amigos, hasta la vista baby, скло розбите, шлях вільний, дивись у Вікна Світу, дивись, Джеррі, ось вона, свобода, let's go, ні, Джеррі, мій герой, don't look down, дивись у горизонт, туди, на нью-йоркську бухту, безпорадний балет гелікоптерів. Ти не бачив "Апокаліпсис сьогодні", ви ж замалі... Як ці вбивці могли?.. Ходімо, милі, мої ягнята. Порівняно з цим американські гірки — це дитячий садок. Тримайся міцніше за мене, Джеррі, я люблю тебе. Йди з татом, повертаємось додому, віднесемо твого брата, зараз будемо ковзати по вогняних хмарах. Ви були моїми янголами. Більше нічого не зможе розлучити нас. Для мене Рай — це бути поруч з вами. Вдихни глибше. Якщо ти боїшся, то просто заплющ очі. Ми теж уміємо жертвувати собою.

Перш ніж стрибнути, Джеррі подивився мені прямо у вічі. Те, що залишилось від його обличчя, востаннє скривилося. Тепер кров у нього струмилась не тільки з носа.

— Мама сумуватиме?

— Не думай про це. Треба бути сильним.