Міс Шамвей і чорна магія - Сторінка 30

Придумай щось. Часу обмаль.

— Я пішла, — сказала Майра і розтанула.

На тому місці, де вона стояла, лишилася купка одягу з капелюшком нагорі, а поряд — пара черевичків.

Я закурив і став з цікавістю спостерігати реакцію сторожа. Він повільно підвівся і осклілими очима втупився в одяг.

— Цікаво, як це жінки так уміють прикрашати себе одягом, — недбало зауважив я. — Трохи шовку тут, трохи — там. І ось будь ласка…

Сторож відкашлявся і прошепотів:

— Де вона?

— У морзі, звичайно! Але скоро вернеться.

Він видав якийсь звук і звалився за свою конторку. Дивовижна для такого віку реакція.

Я обійшов конторку, наміряючись увійти в морг. Та сходами до мене вже біг, спотикаючись, сам Ансель.

Я кинувся йому назустріч, обняв і закричав:

— Доне! Який я радий бачити вас знову!

— Подбай про нього, поки я одягатимусь, — сказала Майра. — Він ще не зовсім прийшов до тями.

— Та й не дивно, — зауважив Дон, міцно потискаючи мені руку. — Я пережив дуже важкі години.

Сторож, який лежав за конторкою, ворухнувся, підвів голову і вражено подивився на нас.

— Цей труп не буде вам більше надокучати, — сказав я радісно. — Я запросив його на вечерю.

Майра одяглася вмить і взяла Анселя під руку.

— Ходімо, Доне. Тут не дуже весело.

Побачивши, що ми йдемо до дверей, сторож зітхнув і знову звалився на підлогу.

Розділ дев'ятнадцятий

Не бачу причин, з яких мені варто було б затримувати вашу увагу й далі. Дійшовши до цієї частини моєї оповіді, ви, певне, вирішили те саме, що й Маддокс, який так нічому й не повірив і, якби я лишився в Нью-Йорку, запроторив би мене до божевільні.

Хочу лише зауважити на прощання, що в житті повсякчас відбуваються дивні речі. Я зовсім не наполягаю, щоб ви вірили в усе почуте й прочитане, але звичка завжди в усьому сумніватися робить людське існування нудним і похмурим.

Було дуже приємно знову побачити Дона Анселя, не менш приємно — Майру без Аріам і знати, що вона більше не злетить у повітря й не зникне. Вона цілком звірилася на мене, і я був щасливий узяти її з усією чорною магією на додачу.

Визволити Богля було не важко: Саммерс страшенно радів, що затримав банду Крюгера, і не зміг відмовити нам у проханні.

Не можу завершити цю історію, не розповівши про дальші пригоді Віскі.

Фараони врятували його й привели до карної поліції. Опівночі ми втрьох прибігли туди й побачили дивовижну картину. Пес намагався вкусити здоровенного мексіканця, що невідь-звідки узявся в приміщенні.

Мексіканець був такий лютий, що полісмени зразу ж запідозрили щось недобре і взяли його під нагляд до нашого приходу. Легко уявити собі наші почуття, коли ми побачили перед собою Пабло.

Він знову з'явився на світ Божий. Перетворення на ковбасу і перебування в собачому шлунку не зробили його люб'язнішим.

Мені не хотілося, щоб з ним повелися надто суворо. Одначе його спроби все звалити на Майру та недвозначні погрози змусили мене шепнути кілька слів Саммерсові. Отож Пабло під надійним конвоєм відправили до Мексіки, де він став перед судом. Невдовзі він отримав по заслугах.

Позбувшись Пабло, Віскі втратив здатність говорити. Це нас дуже засмутило: адже він був надзвичайно розумним і знав дуже багато цікавого.

Спочатку Віскі теж був неабияк засмучений. Та через якийсь час він знайшов собі чудову подругу і втішився.

Ми з Майрою вирішили оселитися в Каліфорнії. Таке рішення було зумовлене переважно тим, що серед Майриних речей ми знайшли двадцять чотири тисячодоларові банкноти. То була премія. Аріам сховала її через три дні після нашого приїзду до Нью-Йорка, того вечора, коли я зустрівся з нею вперше.

Нам здалося нерозумним повертати ті гроші Маддоксові. До того ж одна тисяча десь зникла, а ті, що лишилися, могли незле нам прислужитись.

Дон знову взявся до комерції з лікувальними травами, і Сем запропонував йому свою допомогу. Вони наполягали на тому, щоб жити разом з нами. Після стількох спільних перипетій це було цілком зрозуміло. Віскі та його чарівна подруга теж лишилися при нас.

Хоч як дивно, мені так і не випало зустрітися з Майриним батьком. До нас дійшли чутки, що він одружився з карлицею із мандрівного цирку. В кожному разі, він вчинив непогано, зникнувши з доччиного життя.

Я почав писати оповідання, і мені пощастило укласти вигідні контракти. Тим часом Майра готувала придане для Росса Мілана-молодшого.

Я завжди хотів сина. Після тривалих чекань і хвилювань моє бажання нарешті здійснилося. То була чудова дитина, дуже схожа на свою матір. Ми всі, не змовляючись, дійшли такого висновку.

Отож, здавалось, остаточно лишилися в минулому чорна магія, фараони і гангстери. Всі ми вирушили в спокійне плавання до старості.

Одначе доля вирішила інакше.

Якось у неділю вранці я сидів за столом і обдумував тему нового оповідання. Нараз пролунав голосний крик, який примусив мене підхопитись. Я кинув ручку й помчав у садок.

Сповнені жаху погляди всіх трьох моїх близьких були спрямовані в небо. Я теж задер голову, і ноги мені підітнулися.

Росе Мілан-молодший, сидячи в повітрі на висоті восьми метрів, помітив мене. Він весело махнув іграшкою і радісно закричав:

— Дивись, тату, я літаю!

Примітки

1

Попсуєнко Юрій Георгійович (нар. 1940 р.) — перекладач, член Спілки письменників; працює завідуючим редакцією науково-художньої літератури видавництва "Молодь". Переклав з польської твори Б. Прусса, В. Оркана, Ст. Дигата, Зоф'ї Посмиш, Я. Парандовського, Р. Лісковацького та ін., а також низку творів з англійської і шведської (у співавторстві).

2

Фантастична повість Роберта Луїса Стівенсона "Дивовижна історія доктора Джекіла".