Міс Шамвей і чорна магія - Сторінка 9

Ми з Доном здивовано перезирнулись і поквапилися до сходів.

Богль уже був унизу. Він, заточуючись, брів коридором, і обличчя його було наче маска жаху. Він видимо не впізнав нас, бо спробував обійти, дивлячись просто перед себе. Довелося притримати його.

— Бога ради, в чім річ? — Я поторсав його за плече.

— Не заходьте туди! — промовив він тремтячим голосом. По його щоках котилися великі краплі поту. — Вона там… літає по кімнаті… літає під стелею!

Він рвучко вивільнився і побрів далі, мов сновида.

— Геть зсунувся, — зауважив я. — Дурниця якась!

Що він хотів цим сказати: "Літає по кімнаті"?

Ансель не відповів, але я помітив у його очах страх.

Розділ сьомий

— Що-що? "Літає по кімнаті"? — з презирством перепитала Майра. — Таке міг вигадати тільки Богль!

Вона сиділа, відхилившись на спинку стільця, і звична іронічна посмішка зміїлася по її губах.

Обличчя дівчини ще було бліде. Але я придивився до її очей, помітив бісиків, які в них танцювали, і заспокоївся.

Сонце хилилося за гори. На веранді стало прохолодно й затишно. Свіжий вітрець шурхотів обпаленими лапами кипариса.

Ми з Анселем сиділи обабіч Майри. Богль вмостився за столиком навпроти. Він легенько гладив наполовину спорожнену пляшку віскі і півголосом щось їй пояснював.

— Бідолаха Богль! — не зовсім щиро поспівчувала Майра. — Допився до білої гарячки. Неоригінальний навіть у такому стані. Дехто бачить тарганів або рожевих слонів, а він — жінок, що літають по кімнаті.

Я теж подивився на Богля. Вигляд у нього був зацькований. Він скидався на людину, яка перехворіла на важку недугу. Сем невпинно похитував головою, повіка в нього сіпалась. Втупившись у стіну, він безперервно бурмотів, щось доводячи невидимому співрозмовникові.

— Не будемо спрощувати, — сказав я. — Щоб впасти в такий стан, він мав побачити щось справді неймовірне. Не могла його так приголомшити уявна картина. Не настільки він чутливий.

— Облиште! — сказала Майра. — Приверзлося йому, та й годі! Ви ввійшли за кілька секунд після нього. І що? Літала я по кімнаті?

— Ні, звісно. Якби я таке побачив, то й досі тікав би геть пустелею.

— Тоді висновок може бути лиш один: Богль страждає на галюцинації!

— Панночко, ми були б вам дуже вдячні, якби ви ще раз розповіли про свої пригоди, — лагідно промовив Ансель.

Богль здригнувся і налив собі ще віскі.

— Якщо я й далі думатиму про це, то геть дійду, — озвався він замогильним голосом.

— Заспокойся, — зауважила Майра. — Далеко йти не доведеться.

Богль стиснув кулаки і, насилу звівши очі, втупився в нас.

— Можете глузувати, скільки влізе! — пробурчав він. — Тільки я своїм очам вірю. Коли я зайшов, вона лежала на ліжку. І раптом — фр-р-р — уже під стелею. Просто з ковдрою знялася! Немовби підйомним краном її підняли.

Ми перезирнулись.

— Отже, вона полетіла, — зауважив я. — Вам часто траплялося бачити, щоб люди отак вилітали з ліжка?

— Вперше, — скрушно відповів Богль. — Сподіваюсь, і востаннє.

— Без сумніву, сонячний удар, — шепнув Ансель.

Я кивнув і знову звернувся до Богля.

— Слухайте, у всіх нас сьогодні був тяжкий день. Ви стомилися. Може, вам краще лягти?.. А завтра…

— Думаєте, я зможу заснути? — перебив мене Богль і зробив ще один ковток.

Майра швидко встала. На ній була сорочка кольору морської хвилі і сірі фланелеві штани, які щільно облягали стегна. Вона підійшла до Богля і забрала в нього пляшку з віскі.

— Спати йди! — звеліла дівчина. — Бо примушу літати над твоєю головою оцю пляшку.

Богль здригнувсь і відсунувся.

— Не підходь! — з жахом прошепотів він.

— Дайте йому спокій, — сказав Ансель. — У нього щось ніби стрес.

Майра поволі відійшла, забравши пляшку з собою. Я перехопив у неї пляшку.

— Дуже вдячний. Спадок приймаю, — мовив я і хильнув віскі.

Майра сіла.

— Не далеко ми заїхали, слухаючи Семюелеву балаканину про летючих жінок.

— Атож, — притакнув я. — І навряд чи заїдемо далі.

— Я хочу знати, що сталося в хатині. — Ансель знову повернувся до теми, яка його хвилювала. — Ви довідалися про щось від Кінтля? Так чи ні?

— Та начебто ні… Він провів мене до хатини. Я заснула… Більше нічого не пам'ятаю.

— Ну от, — невесело підсумував я. — Прощавайте, ліки від зміїних укусів. Прощавайте назавжди! Тепер, коли Кінтля більше немає, ніхто не розкриє таємницю.

— Так і мені здається, — погодився Дон. — А проте… Щось же діялося в тій клятій халупі. Не годину там лишалася Майра, і не дві. Засинаючи, вона була сама. Коли ми виламали двері, в хатині вже був бісів чаклун. У всій цій історії є щось недомовлене, щось непевне… — Він пошкрябав підборіддя і, рвучко підвівши голову, кинув на дівчину гострий погляд. — Ви не відчуваєте в собі ніяких змін? — спитав її обережно.

— Відчуваю, — глузливо погодилася Майра. — За ці три дні мій нещасний організм постарів рівно на три дні. Що з вами, Анселю? Чи не ваблять вас Боглеві лаври?

— А що, як сказане Боглем — правда?

— Ну от, — зітхнула Майра. — Уже двоє перегрілись. Треба б надіти на вас гамівні сорочки, поки ви не зробилися небезпечними.

Я занепокоєно подивився на Анселя.

— До чого ви хилите?

Та, перше ніж він устиг відповісти, почувся тупіт копит, і в хмарі куряви на площу вилетів гурт вершників.

— Що це? — спитала Майра, озираючись через плече.

Я з жахом випростався. Усе ясно! Банда!

— Доне, хутко до телефону! Викликайте федеральний загін. Це бандити!.. А втім, не треба. Вони нас уже помітили. Однаково не встигнете.

Від групи відокремилися троє і попростували до веранди. Решта лишилися біля коней, пильно стежачи за нами. Попереду виступав гладенний здоровило. Коли він почав підніматися на веранду, сходи жалібно зарипіли в нього під ногами.

Бандюга зупинився в центрі веранди й пильно оглянув нас. В очах його спалахнув лихий вогник. Особливу увагу мордоворота привернула Майра. Він витяг шовковий носовичок і гучно висякався, не зводячи з дівчини погляду. Майра, в свою чергу, обдивилася його з ніг до голови, начебто анітрохи не злякавшись.

Здоровило підійшов ближче. Його супутники стояли трохи віддалік. Богль, відчувши щось неладне, вирішив нагадати про своє існування.

— Тобі чогось треба, чоловіче?

Його запитання лишилося без відповіді. Бандит засунув руку в кишеню.

— Хочу показати щось цікаве, — заявив він. — Куди це я його подів? — Нахмуривши брови, він понишпорив в інших кишенях.

— Може, воно сховалося в твоєму череві? — спитала Майра і, припаливши сигарету, жбурнула сірника на підлогу.

— Люба, чи не могли б ви трохи помовчати, — сказав я благально. — Зараз не найліпший час для балачок.

Здоровило витяг з кишені згорнуту газету і заходився її розправляти. Він подивився в газету, потім перевів погляд на Майру, і обличчя його осяяла вдоволена усмішка. Усміхнений крокодил… Моторошне видовище!

— Ну от! — нарешті промовив він. — Дуже цікаво! Дуже, дуже…

— Він любить погомоніти сам із собою, — зауважила Майра і позіхнула. — Це небезпечна ознака. Чи не піти нам спати?

— Ви слухайте, — порадив я. — Боюся, його монолог зацікавить і нас.

Богль втупився в здоровила, кліпаючи очима й бурмочучи собі під ніс щось нерозбірливе. Нарешті він розпростав широчезні плечі й проказав:

— Ніяк не збагну, що це за молодці.

— Я — Пабло! — мовив бандюга, скоса позирнувши на Майру. — Невже ви, чужинці, не знаєте, хто такий Пабло?

Ансель аж на виду змінився.

— Пабло? — перепитала Майра. — А, чула! Це, здається, такий масажний прилад.

Здоровило й далі посміхався.

— Літній сеньйор знає Пабло, еге ж?

Пабло знав не лише "літній сеньйор". Я теж чимало чув про цього негідника. Тому почуття, які охопили Анселя, знайшли відгомін і в моїй душі.

— Поясни тоді своїм друзям, що Пабло починає там, де нерішуче зупиняються Сапата і Панчо. Розкажи їм про мою владу в горах! І що сталося з тими, хто дозволяв собі непоштиво поставитись до мене. Про хлопців моїх розкажи, який це порох! Чого ж ти мовчиш, наче язика проковтнув, сеньйоре?

Онімілий Ансель безпорадно дивився на нас.

— Атож, це той самий… — нарешті видушив він із себе.

— Якщо Семюель збігає по свою гармонійку, ми зможемо влаштувати офіційну зустріч, — озвалася Майра, зневажливо посміхаючись. — Піднімемо прапор. А тоді вже підемо спати.

Я подумав, що наша метка дівуля накличе на нас великих прикрощів.

— Ви Майра Шамвей, еге ж? — ґречно поцікавився Пабло.

— Навіть ти мене знаєш? — Майрині очі широко розплющились. — Ось, нарешті, й до мене прийшла слава. А я потерпала!

— А ти, сеньйоре, Росе Мілан?

— А я сеньйор Богль, — прохрипів трохи протверезілий Сем і підвівся. — Радий познайомитись.

— Припни язика, собако. А то я тобі його швидко вкорочу! — Очі Пабло пронизували нашого приятеля, немов буравчики.

— Та хай тобі… — Богль налаштувався випустити чергу лайки.

Я під столом штовхнув його ногою і просичав:

— Мовчи!

Пабло, гучно тупаючи ногами, підійшов до столу і сів поруч з Майрою. Як на такого здоровила, рухався він навдивовижу легко. Майра гидливо відсунулася.

— Нам є про що побалакати, — мовив Пабло і потягся до глека. Тоді наповнив Майрину склянку червоним вином. — Вип'єш, а потім поцілуєш мене. Якщо тільки твої поцілунки не отруйні. — Він зареготав, розхитуючись із боку в бік.

— Не напружуйся так — черево лусне!

Пабло стиснув грубу склянку своєю величезною лапою і роздушив її.

Майра дала здоровилу ляпаса. У мені все аж завмерло.

Бандити на площі ступили кілька кроків до веранди. Декотрі вихопили револьвери. Пабло дивився на подряпану долоню. Обличчя його було темніше від ночі.

— Який я необережний…

— Нема чого виправдуватись, — не вгавала Майра. — Один мій кузен теж був недоумок. Бив і трощив усе поспіль. Їсти йому давали в металевому посуді. Бери приклад…

— Коли мої жінки поводяться зухвало, — задумливо промовив Пабло, — я саджаю їх голим задом на мурашник.

— Я не твоя жінка, барило! То чи не пішов би ти зі своїми шакалами десь далі?

— Не зважайте на неї, — озвався я. — У неї дуже своєрідне почуття гумору.

Пабло обмотав руку носовичком.

— Коли мої жінки дозволяють собі такі слова, я відрізаю їм язика. Гумор від цього тільки виграє, а жінка розумнішає.

Я вирішив, що мені слід активніше втрутитися до розмови.

— Ви, сеньйоре, певно, маєте бажання про щось поговорити з нами? — спитав я, пропонуючи бандитові сигарету.

— Будьте певні, — неприязно буркнув він і зневажливо відштовхнув мою руку. — У мене до вас серйозна справа.

Він підняв газету, що впала на підлогу.